Вікові ініціації: концепції науковців

© МИКОЛА МАХНІЙ КРОСКУЛЬТУРНА ПСИХОЛОГІЯ ДИТИНСТВА

Вікові ініціації: концепції науковців

Ініціаціями за віковою ознакою в науковій літературі прийнято називати обряди, які

здійснюються в певному віці та закріплюють за індивідом новий соціальний статус (немовля – дитина – підліток – юнак – і т.ін.). Проблему ініціацій розглядали такі вчені, як А. ван Геннеп, М.В. Тендрякова, К.В. Чистов, Г.В. Любимова, А.К. Байбурін та ін. Однак єдиного узагальненого погляду на цю проблему ще не вироблено.

Згідно з міркуваннями фламандського дослідника Арнольда ван Геннепа, який вбачав в ініціаційних обрядах один з випадків обрядів переходу, вони мають три стадії: 1) прелімінарна – відділення індивіда від попереднього стану, 2) лімінарна – проміжний стан, 3) постлімінарна – включення до нового стану. Мета обрядів переходу – дати можливість індивіду перейти від однієї соціальної позиції до іншої.

М.В. Тендрякова дотримується дещо іншої точки зору, згідно з якою ініціації наділені своїми специфічними ознаками, що роблять їх якісно відмінними від інших обрядів переходу. На думку дослідниці, ці ознаки не прив’язані до природної лінії розвитку індивіда і дають можливість побачити те, що зближує вікові ініціації з іншими посвячувальними церемоніями:

1) прилучення посвячуваного до таїнств, відомих лише тим, хто пройшов ініціацію (допуск до езотеричного знання) та включення його в певну замкнуту корпорацію;

2) штучна заданість ситуації переходу, якщо, наприклад, родильні, весільні, поховальні обряди повязані з реальною подією в життєвому циклі людини то в обрядах ініціації ситуація зламу старої соціальної позиції та пошук нової створюються штучно.

М.В. Тендрякова також зазначає, що вікові ініціації орієнтовані на біологічний вік людини досить умовно, і виділяє так звані пубертатні обряди, які, на її думку, помилково прирівнюються до вікових ініціацій. Тут можна простежити певну закономірність: чим менш розвинутою є спільнота, чим більш наближеною до первісного стану вона є, тим більшою є міра посвячення в певні таїнства під час ініціації, і навпаки, чим розвинутіший соціум, тим менший ступінь сакралізації обряду, тим більше елементу гри в ньому.

Наприклад, реальний вік у аборигенів Австралії ніяким чином не є приводом для допуску людини до тих або інших священних церемоній або для звільнення від тих або інших харчових заборон, що входять до ініціацій. Відомі чоловіки, котрі до глибокої старості не були посвячені в найбільш значущі релігійні обряди та так і померли, не увійшовши до групи старших. А деякі юнаки, що рано проявили свою кмітливість, швидко засвоїли племінні закони, міфи, пісні, посвячувались в релігійні тайни вже тоді, коли їх однолітки тільки вступали на шлях посвячення. Іншими словами, час або ще не час юнакові вступати на шлях ініціацій – питання не стільки віку та фізичної зрілості, скільки того, чи гідний він тих таїн, які йому відкриються. І водночас, у східних слов’ян ініціаційна обрядовість часто певною мірою секуляризується, прив’язується до циклів природи та залежить лише від віку посвячуваного, а не від його здібностей.

 

Обрізання як ініціація

© МИКОЛА МАХНІЙ КРОСКУЛЬТУРНА ПСИХОЛОГІЯ ДИТИНСТВА

Обрізання як ініціація

Численними є культури, в яких за статевою зрілістю настає ініціація. Такі ініціації розрізняються за культурами та статями, наприклад, за тривалістю, ступенем формалізації та змістом. У межах ініціацій знаходиться обрізання. Поняття “обрізання” слід розуміти як збірне поняття, що охоплює оперативне втручання різної ступені складності у статеві органи дівчат та хлопчиків. Мотиви цього містяться в культурних традиціях. Втручання, в залежності від культури, можуть бути від малих ушкоджень до складних оперативних змін, які в окремих випадках призводять до каліцтв, наприклад при дефлорації дівчат.

Головка пеніса у дітей прикрита складкою шкіри. У дорослих ця складка значно зменшена. Хірургічне видалення цієї складки має назву обрізання (циркумцизія). Воно, звичайно, здійснюється в ранньому дитячому віці і має ритуальне значення у євреїв, мусульман та християн-коптів.

Давньоєгипетський папірус із зображенням обряду обрізання

Обрізання практикувалось ще в стародавньому Єгипті, до того, як воно було введено у євреїв, як частина Божого заповіту з Аврамом, як це записано в книзі Буття 17:11-13:

І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами. А кожен чоловічої статі восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях, як народжений дому, так і куплений за срібло з-поміж чужоплемінних, що він не з потомства твого. Щодо обрізання, – нехай буде обрізаний уроджений дому твого й куплений за срібло твоє, – і буде Мій заповіт на вашім тілі заповітом вічним”.

Іван Хреститель і Ісус Христос були обрізані згідно з цим заповітом.

Серед більшості християн обрізання не має релігійного значення, але воно не є забороненим. Християни звільнені від необхідності обрізання викупною жертвою Ісуса Христа, як про це говорили апостоли Петро (Дії 15:10) і Павло у посланнях до римлян (Рим. 4:9-12) та ефесян (Еф. 2:14-18) (1). Єдиним виключенням є християни-копти у Єгипті та Ефіопії, де роблять обрізання дітям перед хрещенням.

У мусульман обрізання не вимагається Кораном, а йде від прикладу пророка Магомета, що, як вважають, був нащадком Кедара, сина Ізмаїла, що був старшим сином Авраама. У багатьох під-Сахарських племен Африки обрізання є важливим ритуалом посвячення підлітків і має подвійну мету: як перевірка сміливості та витривалості, і як видима ознака того, що дитина стала чоловіком.

В наш час обрізання часто проводять з гігієнічною метою у немовлят, а також при необхідності усунення вроджених виродливостей. Медичне значення цієї операції (за виключенням виродливостей) не є безсумнівним. З одного боку, є деякі вказівки, що це зменшує ймовірність раку пеніса у подальшому житті, а також менший ризик раку шийки матки у жінок, що живуть статевим життям з обрізаними партнерами. Урологи стверджують, що обрізані чоловіки менше хворіють на інфекційні хвороби сечових органів, а також мають менший ризик зараження венеричними хворобами. З іншого боку, педіатри вважають, що безпосередній ризик цієї операції набагато перевищує можливі позитивні наслідки у майбутньому. Батьки приймають рішення про обрізання своєї дитини, виходячи з емоційних, соціальних, релігійних та медичних міркувань. В наш час значна кількість новонароджених чоловічої статі піддається обрізанню. Наприклад, у США в 1979 році це було зроблено у 68% новонароджених хлопчиків, а в 1985 році – у 59%.

Міні-маніфестація під час форуму Американської асоціації педіатрів: «Крайня плоть не є вродженим дефектом», «Обрізання: чиє тіло, чиї права? Залиште вибір йому!»

Магічно та реально тільки обрізання підтверджує в деяких культурах повноліття. Це означає, що необрізані не мають правового, соціального та господарського статусу. Типовою є розповідь Нельсона Мандели, який сам був з культури кхоза (Південна Африка): йому зробили обрізання, і миттєво, за ритуалом, він став чоловіком. А якщо б йому не зробили обрізання, він не міг би одружитися з жінкою культури кхоза, не міг би отримати спадку і не міг би проводити ритуали.