Дослідження побуту дитини та молоді в українській історико-етнографічній науці

 

Наукова розробка зазначеної проблематики починається після періоду збору та накопичення відповідного етнографічного матеріалу з побуту дітей та молоді. Окремі питання, пов’язані з процесами соціалізації дітей та молоді в традиційній культурі українців, стають об’єктом та предметом уваги дослідників тільки наприкінці XIX – початку XX ст. Ці перші спроби стосувалися статево-вікової групи дітей та підлітків і знайшли своє практичне відображення у етнографічних дослідженнях З. Кузелі, Марка Грушевського, А. Онищука, М. Дерлиці, Б. Лепкого [1] тощо. Відносно ж іншої групи: парубків та дівчат, то її вивчення пов’язується з іменами таких дослідників, як В. Боржковський, В. Ястребов, М. Сумцов, М. Чернишев та ін. Незважаючи на описовий та фрагментарний характер подібних досліджень, в роботах цих етнографів вперше було вказано на необхідність вивчення статево-вікової стратифікації традиційного українського суспільства на прикладі розгляду дітячої та молодіжної групи.

Другий етап, що став логічним та закономірним результатом напрацювання певної джерельної бази з етнографії дитинства та юності українців протягом другої половини XIX – початку XX ст., характеризувався появою перших теоретичних робіт зі статево-вікової проблематики. В першу чергу, варто згадати про роботи М. Грушевського, К. Грушевської та Н. Заглади [2], що заклали методологічні підвалини щодо вироблення підходів до вивчення проблем статевої та вікової стратифікації, обрядового оформлення зміни соціовікового статусу, явища дитячого побуту, дитячої субкультури тощо. Вони мали важливе значення, передусім, для постановки та розв’язання питань, пов’язаних з функціонуванням окремих соціовікових груп в традиційному українському суспільстві.

Подальше вивчення проблеми дитинства в українській етнологічній науці відноситься до 70-х – початку 90-х років XX ст. Етнографічне дитинознавство в цей час розвивається в контексті фольклорних та етнопедагогічних студій. До числа робіт згаданого періоду можна віднести статті та монографії Г. Довженок, Н. Гаврилюк, Є. Сявавко, М. Стельмаховича, Т. Мацейківа, З. Болтарович [3] та ін. Однак, в межах суто етнопедагогічного підходу не можливо було повністю охопити проблему соціалізації та інкультурації підростаючого покоління в традиційній культурі. Це було пов’язано, насамперед, з тим, що поняття виховання, яким користувалися етнопедагоги, не відображало усієї різноманітності та багатоаспектності процесів соціалізації тощо.

Сучасний період етнологічних пошуків в Україні характеризується поступовим розширенням предметної сфери та тематики соціалізаційних досліджень, відходом від нормативного педагогічного розгляду виховних процесів у дитячій та молодіжній субкультурах, орієнтацією на комплексний та міждисциплінарний підхід, методологічні розробки І. Кона, К. Калиновської, Т. Бернштам, А. Байбуріна, зарубіжних культурантропологів тощо. Це, передусім, стосується таких напрямів, як гендерний, етнопсихологічний, етнокультурологічний, соціоантропологічний, юридично-антропологічний тощо, в межах яких робляться спроби наукового осмислення згаданої проблематики.

У цьому контексті, варто згадати праці О. Кісь, І. Щербак, В. Холодної, Я. Різникової, Г. Бондаренко, Н. Петрової, В. Балушка, Р. Чмелика, Г. Горинь [4] та ін., в яких розглядаються різноманітні питання: просторово-часові аспекти ритуалів соціалізації, обрядові форми статевої ідентифікації новонародженого, особливості соціалізації дівчаток в українській сім’ї, обрядові функції дітей та парубків, аналізу співжиття сільської молоді крізь призму гендерних відмінностей, молодіжні ініціальні обряди, роль сім’ї у вихованні та інкультурації дитини тощо.

Література

1. Кузеля З. Про студії над дітьми // Матеріали до українсько-руської етнології (далі – МУРЕ). – Львів, 1907. – Т. IX. – С. XIXXIII;

Грушевський Мр. Дитина в звичаях та віруваннях українського народу. Матеріали з полудневої Київщини. Обробив З. Кузеля // МУРЕ.– Львів, 1906. – Т. VIII. – 220 с.; 1907. – Т. IX. – 144 с. та ін.

2. Грушевський М. Постриження та инші обряди, відправлювані над дітьми й підлітками // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – 1926. – Вип. 1-2. – С. 83-86;

Заглада Н. Побут селянської дитини. Матеріали до монографії с. Старосілля. – К., 1929. – 218 с. та ін.

3. Довженок Г.В. Український дитячий фольклор (віршовані жанри). – К., 1981. – 172 c.;

Гаврилюк Н. Картографирование явлений духовной культуры (по материалам родильной обрядности украинцев). – Киев, 1981. – 278 с.;

Сявавко Є.І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. – К., 1974. – 151 с. та ін.

4. Кісь О. Особливості соціалізації дівчаток в українській сім’ї XIX – початку XX ст. // Етнічна історія народів Европи. Традиційна етнічна культура слов’ян. Зб. наук. пр. – К., 1999. – С. 49-55;

Щербак І. Обрядові форми статевої ідентифікації дітей в традиційній культурі українців // Народна творчість та етнографія. – 2000. – № 1. – С. 114-118 та ін.